я знетямлений у полоні
двісті перший вірш уві сні
тільки вивідав затишне місто
як уже перероджений в "ксі"

розщемляюсь із віщих у інших
під чуже закурив люльку-кришни
наяву перекинувсь із віршів
у тіснінь із дощиків віщих

уві сні задихав душею
привідкрив вікно у війну
дислокація як під калюжею
виціловують мрії весни

так давно не співали ключі
двісті першим коханцем у сні
скільки було фігур у душі
парасоль від дощу і без слів

перев’язуюсь грішми мобільними
переносячи міхи у міфи
найсмачніші дощі  і не з вільними
запеклися світлом у вічі

піднімаюсь з портиків мертвих
від казок до історій   живих
переходжу театр божевільних
із печей у солодкі хліби

вік нестримний постане один
очі люблять весну і Вівальді
який смак на вино і бурштин
не пізнає на слух твоє «Гранді»

на руїнах війни знов колиска
розгойдала  сни в кольорах
не вписали жалю до намиста
розгойдався  байстря на словах

у житті сентименти в архівах
як без снів нестримна історія
люблю вітер і місто в дірах
забувати жити в містеріях