Неквапливе дум гортання,
                                    некваплива тінь на стінах...
А може, ця мить — остання...
                                    І смуток закрався знову...
Ви — думи мої осінні —
                                    скажіть, не мовчіть настійно —
у чому моє спасіння?..
                                    Шукаю спасіння в Слові...

Звертаюся знову й знову
                                    до слів, а вони — в тумані.
Слова є святі основи
                                    небесного і земного…
А може, це просто вірші
                                    мене за собою манять,
думки маячні [чи віщі]
                                    кидають мені під ноги...

А я, щоб шукати спокій,
                                    роботи роблю ремонтні.
Забув про азартний покер.
                                    Розлогу згубив дорогу.
Слова — Ви такі величні…
                                    А може і Ви — самотні…
Та мову про це не личить
                                    вести і Словам, і Богу...

Слова — то є грізний рокіт
                                    в оманливій круговерті.
Що наше життя коротке —
                                    всього лиш танок зі смертю.
А може і я у сонмі
                                    зі слів також словом стану —
як злине життя чи сон мій —
                                    де вперше усе й востаннє...

Що можу сказати ще я
                                    тобі — молодий рибаче…
Я так постарів душею,
                                    та тільки кому це треба…
Нікого тепер не кличу,
                                    тому що я Слово бачив…
І зрідка лише курличу —
                                    яким же страшним є небо...