Як то людині важко догодить -
то час спішить, то не така погода:
знову дощить й грязюка на городах,
чи сонце, наче в тропіках, смалить.

Нам восени бракує завш тепла,
узимку - снігу, навесні - вологи,
як магільниця, всі у нас дороги
і кожна влада нам, ніби чужа.

Чи то самі народжені не там,
чи то не та дісталася нам доля,
що глумитись удома над собою
ми дозволяєм прийшлим чужакам.

А от своїх не любимо в стократ -
якщо сусід успішніший за тебе,
то ми йому вночі у діжку з медом
підляєм дьогтю (нехай знає гад!)

Такі ми є, нам все завжди не так,
тільки на себе рідко нарікаєм,
похмурі ходим, мучимось, страждаєм,
бо знову доля завела в просак.

А все, що треба - усміхнутись, тай
подати через пліт сусіду руку,
прогнати долю безталанну-злюку
й гуртом творити у країні рай.