Куди не кинеш оком - сива мла.
Синій кінь умирає на жовтому сіні.
Тихо скинувсь з неба на землю. З вікна,
он, яка начепурена пам'ять на  вічних.

Гарний сокіл з лиця пишався собою,
переконаний у невідступності  зла.
Нерозлучно причетна бандура  зі мною.
Крутизна у коня стріляє  з горба.

Сподівався, чекав  тривожного шмону.
Самота з необачності  в стайнях  добра
берегами тривоги у клопотах дня
на щасливих дорогах шукала схорону.

Час крізь вікна згинав дорогу примар.
Та немає довіри од радості в смерті.
Перед мурами вікон маячив мій чар,
наче шана таланту на межі оренди.

Свято вірю  хвилинам земної терції.
А на жовтому сіні синій кінь умирає.
І не знаю, як проковтнути протерті
вишні з вигнутих гір, коли біллю стріляє.