Гірко ковтати розчарування,
Пережовувати приниженння.
Кажуть, що ти, Боже, завжди з нами,
Та чому так далеко, Всевишній?
Градом змерзлим розбризкую сльози,
Як каменюка, здавлюють серце.
Господи, завжди сяяла сонцем,
У вічне добро вірила вперто
То чому ж у польоті до неба,
На шляху до мудрості й істини
Різко обрізано крила, леле,
І так у душі напаскуджено?
Я кричу, роздираючи космос,
До тебе звертаюсь у відчаї,
Бо нема біля мене вже зовсім
Таких, що уникли би розпачу .
Ані я сама, ані інший хтось
Неспроможний це розтлумачити:
Як нетлінним, Великим розумом
Тут керує пітьма небачена?!