МАЙК ФІШЕР

Коли з його ошатного освітленого акваріуму,
заваленого дисками, як штучними коралами,
в холодну течію міських сутінків
випливає, радісно теленькнувши дверима, остання рибка,
він збирає свої манатки,
вибирає щось із останніх надходжень,
втягує голову в комір,
замикає за собою решітку.

Осіння сльота заглазурила звичну дорогу,
а зверху сіє-січе солодкою стружкою.
Кульгавою мурашкою та по чужому торту
повзе він додому,
а повз-повз-повз —
машини течуть за водою,
а в машинах — теплі пухнасті люди,
що пахнуть кавою і шоколадом,
і з його слизького промерзлого тіла
зісковзують їхні освітлені вікна.  

Його тіло незграбне тюленяче,
Що колись просто витяглось від здивування,
побачивши себе у дзеркалі дорослим.
Його душа сироти Гаррі Поттера,
Який і досі не вірить, що нічого, геть нічого не буде.
І вдвох вони полюють на маленьких сріблястих рибок,
Маленьких пухнастих рибок,
Закидають у мережу сіті,
Чигають у плетиві вулиць і буднів —
І щовечора повертаються додому голодні.

Маленьке свято — він пірне у гарячу ванну,
відігріється
за чашкою м’ятного чаю.  
Великий бійцівський собака,
криволапий, наївний і вічно заслинений,
стрибатиме довкола, як цуценя,
а телевізор, забачивши його,
спалахне від радості клаптиком літнього неба,
і захоче йому все-все розказати…

Він згодує собаці свою вечерю,
а телевізору – щось із останніх надходжень,
і мріятиме з ними на пару,
зібгавши холодне тюленяче тіло
довкола заплаканого Гаррі Поттера,
про день, коли закінчиться ця передмова
І в нього почнеться справжнє життя.
Аж поки під благовіст телевізора,
під благенькою ковдрою,
дугою блаженної усмішки
не покотиться у м’ятно-блакитний сон.

Проводжаючи ще один день,
Розімлілий собака  
знехотя поведе вухом у бік вікна,
де, зіпершись об шибу, осіння сльота
утирає непрошений дощ фартухом,
заляпаним кавою і шоколадом.