І. АМІРА

В Аміри розкішне тіло
заміжньої жінки
І, як хвоїнка, кутасто-тоненька,  
душа наївного підлітка,
Що заклякла, радісно здивована,
у день заручин.

В Аміри простора квартира,
що здається їй геть тісною,
І маленька похнюплена церква,
що вміщає цілий Амірин світ.

В Аміри кремезний
мовчазний чоловік,
Що не хоче купити у їхню вітальню
золочений сервант
І втішає її шоколадками,
І маленький хлопчик,
що не любить варені овочі,
І від вереску якого болить голова у всіх,
крім самої Аміри.

В Аміри купа родичів і святих,
щоб звертатись до них за порадою
І ніколи не бачений Бог,
щоб вірити.

У полудень Аміра вдома сама:
Варить овочі для маленького хлопчика
І мріє про золочений сервант,
де вона зберігала б святковий посуд.

День такий теплий і погожий,
що вона не згадує про родичів і святих,
А сонце лоскоче
золотить обличчя заміжньої жінки
тоненьким промінчиком,
Доки та не всміхається, радісно здивована.