Там тінь моя лишилася й сумує,
В кімнаті бірюзовій ще живе,
Чекає: мо`, хто самість обірве…
І ладанку емалеву цілує.

У тій оселі – наче в днину судну.
Запалять свічку – морок-пелена…
Тому й новій хазяєчці марудно,
А чоловіку багнеться вина?
Вчуває він: за ветхою стіною
Заброда-гість бесідує зі мною.



Там тень моя осталась и тоскует,
В той светло-синей комнате живет,
Гостей из города за полночь ждет
И образок эмалевый целует.
И в доме не совсем благополучно:
Огонь зажгут, а все-таки темно...
Не оттого ль хозяйке новой скучно,
Не оттого ль хозяин пьет вино
И слышит, как за тонкою стеною
Пришедший гость беседует со мною?

1917