Украй землі, завіщаний Творцем ще від Трипілля моєму народу, яким Дніпро несе могутні води у Чорне море, вотчиною звем. Де хліб і сіль, цілющий чорнозем, де запах квітів, чебрецю і м"яти, де понад все завжди цінують матір, а людське горе викликає щем. Край солов"їв, дібров, садків і нив, дитинства край з джерельною водою, Карпатських гір та Кримських, Медоборів, озер, річок, ставків, пісень і див. Немає краще місця на землі, ніж те, яке в житті побачив вперше, яке тебе привело в світ для звершень, яке є Батьківщиною тобі! І цей украй, рідніший від усіх, така, як всі, земна частинка раю, ми Україна-ненька величаєм і молимося щедрості її. 1. Коли Ісус на пагорбі Блаженств читав Нагірну проповідь біблейську, множив хліби у Табсі Галилейській, в нас почитали багатьох божеств. Моливсь народ до сонця і вітрів, просив дощу, до ідолів звертався, наш край в той час ще Скіфією звався, а скіфи - землероби й скотарі. Тече у жилах наших дотепер та кров степна від пращурів Аррати і як би нас не прагнули назвати - ми - хлібосії, ними і помрем. Важким був шлях Ісуса до сердець - зваливши хрест на плечі, йшов на страту, щоб всьому світу правду доказати хто Божий Син, хто вбивця, хто Творець. І доказав, здолавши власну смерть, та Воскресінням утвердивши віру, зійшов на небо, ну а ми в офіру молитвою серця наповним вщерть. 2. Зібрав Ісус апостолів своїх і перед Вшестям на горі Оливній їм заповів іти в країни дивні, щоб святу віру донести до всіх. От й розійшлися учні по містах, а брат Петра, рибалка від природи, йшов по Дніпру і скіфському народу ніс святе слово й віру у Христа. То був Андрій, апостол Первозванний Ісусів учень, перший серед всіх, що й смерть зустрів, як вчитель, на хресті - був розіп"ятий при Нероні в Патрах. Та перед тим наш край він обійшов, святив цю землю і Дніпрові схили, наперсний хрест зарив, де буде Київ, прорік Софії зведення й церков. То ж славим ми в щоденних молитвах Вкраїнського Апостола Андрія за благовістя віри і надію, що до Творця він нам покаже шлях. 3. Багато літ минуло від тих пір, Дніпрові кручі, дикий степ, Карпати селили горді скіфи і сармати, гостили готи, гунни, врешті анти та русичів великих славний рід. Уже і Київ виріс край Дніпра, де поміж гір, освячених Андрієм в Дніпро вбігала Либідь - річка-мрія, Хорива, Кия й Щекова сестра. Аскольд хоробрий княжив у полян, що нажахав до смерті Візантію, але привіз ізвідти святу віру разом із батьком Діром до киян. Невтішна доля перших християн й Аскольду з Діром вирила могили, коли Олег вступив у стольний Київ і обидвох убив їх за Христа. Згадаймо ще і мучеників всіх, які в наш край несли Христову віру - єпископ, папа і святий Климент, святі Єфрем, Євгеній і Василій, Елпідій, Агафодор, Капітон - всі убієнні під Святим Хрестом. 4. Київська Русь - так називався край, а пращури вже русичами звались та, як і скіфи, ідолам вклонялись, молились сонцю, небу і вітрам. Князь Ігор, що посаджений на трон Олегом Віщим, у морських походах Дніпром спускався у понтійські води, в Босфор заходив, та не вживсь з хрестом. Так і загинув на землі древлянській нехрещеним, по звичаям поганським, ще й поклялася Ольга відомстить. Христова віра краю вже зорить - княгиня охрестилася в Цармісті, і Святослав князівські лати чисті вже на могутні плечі приміря, над Руссю слави сходила зоря. 5. Уміло правив краєм Святослав - хоробрий воїн, полководець вправний, він воював, а справи всі державні старенька Ольга в Києві вела. Тільки одне княгиня не змогла привити сину Божую науку то й прищепила ту любов онуку, розповідала про Христові муки і що молитва - зброя проти зла. І Володимир змалку зрозумів, що дерев"янні ідоли й камінні не зможуть захистити землю рідну і об"єднати вірою серця. Але, як й батько, все не міг рішиться від пращурів традицій відхреститься і стать на шлях Ісуса і Творця. Лише як раптом важко захворів і втратив зір звернувся до молитви, перехрестивсь, як воїн після битви, і зрячим з Корсуня вертався до Русі. А поруч з ним на білому коні скакала Анна, грецькая царівна, рідна сестра Василя й Костянтина, Володимиру відтепер жона. 6. Де хлюпотять озера Опечень, колись Почайни ширилась заплава і де вона в старий Дніпро вбігала хрестити Русь князь вийшов в cвітлий день. По всій Русі розіслані гінці, кричать на площах гучно глашатаї - Христову віру руський люд приймає і хреститься по пояс у воді. Найперші Володимира сини, дванадцять, як апостолів в Ісуса: "У храм молитви впусти наші душі і вилікуй з гріху нас і прости!" Волочать коні скинутих богів, Дніпро ковтає ідолів поганських, Київська Русь приймає християнство, Творцю склада присягу на Дніпрі. Украй землі, в якім ти народивсь, Господній глас у час хрещення слухав: "В Ім"я Отця, і Сина, і Святого Духа будь благодатна, земле! Возродись!!!" То ж слався, краю український мій, як спадкоємцю руської держави, хранителю її традицій, слави, благословенний Богом у Христі! Слався, народе, що цей божий край так доглядаєш кревно і старанно, тисячоліття сієш неустанно і пожинаєш доброти врожай! Нехай святиться Господа ім"я, який впровадив заповітну мрію і ім"я Богородиці Марії, яка покровом всіх нас огорта!!!
|