Не хоче Леся внучечку повчати:
Хай Катя квітне вольно – «як усі».
«Вконтакті» на стіні – матюк і батик
(Повсюди вродить, хоч на груші сій…).
Робота – не до шмиги, «виш» – набриднув…
Потанцювала… Поспівала… Тиш.
Усе гаразд! Після пивця чи сидру
У лоні Каті законивсь «малиш»…
Співмешканець не кинув серед площі,
Привів у хату – без обручки, так…
Уже й дитинці пелюшки полоще,
Але крізь зуби чвирка: «Одинак…».

Що ж Катерина? Пестить кавалера.
Уже не дівка, не заміжня ще.
Такі часи. Така байдужна ера.
А я стороння – та у серці щем.
Ні рушничка, ні вельону, ні дружок!
Катма прописки в донечки Сесіль…
На кетю татко заробить подужа,
Держава підкида – на моню й сіль.

У дощ наснилась Катря-«одиначка»:
– Зачєм нам узи? Єсть УЗІ, секс, тест…
Журналов «Отдохни!» – пакєт і пачка…
Все кльово, супер! І музончик – жесть…

Чи гріх, чи мудрість: дати чаду волю --
Засохнути край плеса ручаєм?
Від кого прийме сім`я, ставши в коло?
Яке гніздо між кублисьок зів`є?

Це – давня пісня... Без музик троїстих,
Без оплесків гучних і «оплєух»…
Було село. Тепер правує місто,
Що розрослось, мов глушини лопух.
Немає діла бабцям до онучок,
Діди бояться внуків із тату…
І плодиться поріддя матриць-сучок…
А я соромлюсь їх назвати тут…

«Життя – по колу…»  – шепчуть мудрагелі.
Колись хустки розквітнуть у степу?
А нині – цмулить цигарчатко Геля,
А Катя срібний череп суне в пуп…

Були казки про воликів сивеньких,
Мережечки-стежки сплітали неньки…




2013