Ні барвінку, ні черемхи, ні бузку...
А були ж усюди – щонайкращі –
Заснували давню стежку нешвидку
Лісопарку здичавілі хащі.

Продираюсь крізь галуззя – і ніде
Не знаходжу мамину могилу...
Серце ледве б’ється, через силу;
В голові вселенський дзвін гуде;

Кропива жалюча, і колючі
Будяки, й докучливі джмелі...
В небі – крони кленів кругойдучі,
І нема опори на землі.