Велике диво – копи в квітні,
Велике свято славних жнив.
Іде поет високолітній
У сяйві поетичних нив.

Дивлюсь на нього і радію,
У кожнім вулику меди.
А у душі жар-птиці й мрії,
Такий натхненний, молодий!

У німбі зір і медитацій,
Служити слову – привілей.
І ти достойний коронації,
Сягнув на власний апогей.

До піднебесної вершини –
Широкий змах, високий злет.
В тобі нуртує дух орлиний,
Бо ти – співець, бо ти – поет!

І що громи та чорні хмари,
Якщо ти любиш силу гроз,
Коли збираючи нектари,
І сам забув, що віртуоз.

І хоч поетів є чимало,
Підводять під один ранжир.
А нас і хани шанували,
Бо ти – поет, я – ювелір.

Небесне диво – копи в квітні,
І слава Богу, що дожив.
Іде поет високолітній
У сяйві поетичних жнив!