Сьогодні ти – небесне й вороне:
Вітрила майоріння у затоці,
Пташа над скелями, чужий сонет,
Зухвалої зірниці слід пророцький…

Усе – про тебе, все – підтекст і клич.
По вінця ти наповнений собою.
Охвітно плинеш між чужих облич…
Жорстокий з побратимами – до бою.

Хай не маліють днини чарівні.
Колись покаже світ обов`язково,
Що ти – лиш ти, без копій, без рідні,
А самота нестерпна і раптова.


першотвір:


Сейчас тебе всё кажется тобой:
и треугольный парус на заливе,
и стриж над пропастью,
                              и стих чужой,
и след звезды,
                        упавшей торопливо.
Всё — о тебе, всё — вызов и намек.
Так полон ты самим собою,
так рад, что ты, как парус, одинок,
и так жесток к друзьям своим порою.
О, пусть продлится время волшебства.
Тебе докажет мир неотвратимо,
что ты — лишь ты, без сходства, без родства,
что одиночество — невыносимо.



1940