Розтеклась дорогою калюжа.
Вітер гонить невеличкі хвильки.
Оминають всі її байдуже.
Хтось легенько зморщиться та й тільки.

Брудом бруд, вода водою.
Течія не грає...
Залишається собою
Все, що відбиває.
Чом вона не гідна шани?
Вона теж створіння.
В ній на денці бездоганне
Сонячне проміння.
Ось пухнасті хмарки плинуть,
Ось гілки та листя,
Віддзеркалена калина
Та її намисто.
……………………………               
Всі чекають, поки знову
   сонечко заграє.
Всі радіють, коли сухо…
   А вона вмирає…