Нема до матері дороги –
Переорали. По ріллі
Я навмання прошкую. Ноги
По щиколотки у землі.
Який в’язкий оцей чорнозем,
Що на поту і на крові, –
Непрохідний для тонкосльозих
Без моці в серці й голові…

Іду, вгрузаючи ще глибше
В пухку земну трясовину:
Вже трохи лишилось…
О лише б
Чорнозем геть не заковтнув!
Вже зовсім трішечки… Галява
Пасе бузкову череду…
Черемха здалеку
Білява
Вже осміхнулася…
Дійду!
Впаду в барвінки…
– Здрастуй, мамо!
"Яке ж там здрастуй…", – схаменусь…

Триває драма під вітрами –
Сюжет в чорноземі загруз.