Три старших лицарі стернею продудніли,
Три старших лицарі над яром зупинились,
Коли над ним туман піднявся білий,
А за селом в степу стріляли, бились...
Вони шукали гострими очима –
Когось шукали... В темряві, як хорий,
Вогонь пожежі гарячково блимав,
І перелякано тремтіли зорі.
Вольга питає: «Що за диво, любі,
На край святий навалу чинить північ?
В степу не вилягли відважні люде,
І не дають вони належну відсіч?!»
У Муромця зійшлися грізно брови,
Вольга, обурений, поволі замовкає.
Шолом блищить на страшнім Святогорі,
Він дивиться вперед і не питає...
На землю смугами лягла розкішна грива,
А кучері сягають сталі плеч,
І руки лицарів в страшній задумі гніву
Поволі опускаються на меч...

23.06.1922 р.