Оповитий холодним серпанком,
Підніма вечір місту повіки.
Спалахнули погашені ранком
Очі снігом заліплених вікон.
Ліхтарі соромливо ховають
Тонкі стани свої в заметілі,
Та авто ще сліди залишають
На дороги збілілому тілі...
За вікном розгойдалися віти,
Але поночі хто вже вгадає,
… Чи то віти гойдають так вітер,
Чи то вітер так віти гойдає...
Взявши книгу, розсиплю намисто
Дрібних літер із запахом фарби.
З них у душу й засніжене місто
Хлюпнуть літа незбагнені барви.
Розтечуться по мороку ночі,
Помінявши сніжинки на квіти...
Що зима, коли вже мої очі
Бачать в книзі так бажане літо!