О, як "нахабно" каркають ворони,
Цвірінькають "нахабні" горобці
І швидко тане сніг на підвіконні,
Неначе хтось трима його в руці.
Немов весна, хоч лютого початок,
Вже зазіхає на зими права...
Он-он, дивись, з землі відталих цяток
Стрімить "нахабно" юна вже трава.
Ба, навіть сонце, хоч і мружить очі,
З небес також "нахабно" погляда.
Може, й воно вже дуже-дуже хоче,
Щоб скрізь побігла молода вода.
Щоб з рік, озер скоріше скресла крига
І щезла зовсім в тій воді вона...
Ні, ще зима, а це - лише відлига.
Та в серці справді вже ятрить весна...