Хто сказав: «Все згоріло дотла, Не засієте землю тернову!»? Хто сказав, що Земля віджила? Ні, вона причаїлася знову! Материнства не взяти в Землі, Не забрать, як не вичерпать моря. Хто повірив – Земля у золі? Ні, вона почорніла від горя. Бо траншеї ще ниють в імлі, І скрізь вирви – як рани ще зяють. Розпанахані нерви Землі Надприродне страждання долають. Вона винесе все, бо жива, – Не записуй же Землю в каліки! Хто сказав, що Земля не співа, Що замовкла вона вже навіки?! Ні! Дзвенить вона, біль заглуша, І з усіх своїх ран, і з віддушин, Бо Земля – це ж бо наша душа, – Чобітьми всю не витоптать душу! Хто повірив – Земля у золі?! Ні, вона причаїлася знову… 1969 ПЕСНЯ О ЗЕМЛЕ Кто сказал: «Все сгорело дотла, Больше в землю не бросите семя!»? Кто сказал, что земля умерла? Нет, она затаилась на время! Материнства не взять у Земли, Не отнять, как не вычерпать моря. Кто поверил, что Землю сожгли? Нет, она почернела от горя. Как разрезы, траншеи легли, И воронки – как раны зияют. Обнаженные нервы Земли Неземное страдание знают. Она вынесла все, переждет, – Не записывай Землю в калеки! Кто сказал, что Земля не поет, Что она замолчала навеки?! Нет! Звенит она, стоны глуша, Изо всех своих ран, из отдушин, Ведь Земля – это наша душа, – Сапогами не вытоптать душу! Кто поверил, что Землю сожгли?! Нет, она затаилась на время… 1969
|