Верби стоять над ставом
наче жінки в молитві.
Вирізьблена постава
стовбура монолітна.

Мріють про рай в чеканні,
ще й вдосконалюють простір.
Кожна з них вічна пані,
став спокушає волоссям.

Став піднімає хвилю.
Кажуть: чаклує з вітром.
Я забобонам вірю,
бо чаклував в макітрі.

Десь заховалась Мавка
тут, у вербових хащах.
Бачив одну я змалку,
не розлюблю нізащо.

З нею пірнали в небо
і спокушали долю.
Я у журбі без тебе.  
Вік загубив свідомо.