Кую по ночах домаху,
плету харалужну крицю,
в горні я вогнем Сварожим
дамаську готую сталь.
Відлюддям живу монаха,
люблю як фаранд іскриться,
як тне він олжу ворожу
й підкинутий вверх перкаль.
Для гарту не треба блиску -
для міці лиш ті узори,
кую я клинок для битви,
не цяцьку, що на стіні.
Ретельно підводжу риску
під тим, що відбулось вчора,
і Богу складу молитву,
щоб сили послав мені.
Кую по ночах шаблюку,
в горнилі гартую лезо,
гострю наждаком свободи,
ефес не вкраша сапфір,
зітру рушником пилюку,
і гніт, що по-грецьки - "п"єзо",
отримавши насолоду,
розтну, як перкаль, навпіл.