Янгол ліг скраєчку небосхилу,
Нахилившись, дивувався прірвам.
                                     М. Гумильов

Там, де край небесного простору,
Янгол дивувався синій прірві,
Бо з грудей пісні живцем хтось вирвав.
Чути тільки стогони й докори.

На землі, де створював колись-то
Бог притулок у саду рожевім,
Канонади ярі та іскристі,
І горять, немов свічки, дерева

Вслід печальним, відлетілим душам.
Досі з прірви, де війна палає,
Тужні крики в хаосі безкраїм,
Янгол – свідок хтивості й бездушшя.

Крил могутніх довге лопотіння:
«Ні! Не Богу скаржитися треба,
На землі будуйте царство неба,
Та покайтесь і прийміть спасіння!»


* * *
Ангел лег у края небосклона.
Наклонившись, удивлялся безднам.
                                           Н. Гумилев

На краю небесного простора
Ангел удивлялся синей бездне:
Не лилось оттуда райских песен -
Доносились стоны и укоры.

От земли, где создавал когда-то
Бог приют из розового сада,
Раздавалась яро канонада,
Догорали в храмах свечи свято

Вслед скорбившим, отлетевшим душам.
А из бездны, где война пылала,
Горькое «за что?» в закате алом
Ангел немо и печально слушал.

Влажных крыльев мощное движенье:
«Нет! Не Богу сетовать пристало!
На земле, где роз осталось мало,
Вы себе  и беды, и спасенье».