Під  кожним  домом  пишуть  «Я  кохаю  Катю».
Дурепі  кожній  в  руки  падають  зірки.
А  ти  лежиш  в  халаті,  як  у  шлюбнім  платті.  
Ах,  люба,  жаль  що  ти  не  Катя  все-таки...  

Тебе  у  серце  вчора  дзьобнула  синиця,
В  моєму  серці  нині  кров  твоя  гниє.
А  з  неба  дивляться  на  нас  похмурі  лиця,
Бо  ми  зробилися  давно  не  тим,  чим  є...  

Я,  певне,  знав,  що  ти  в  чужому  ліжку  будеш.
Я,  певне,  знав,  що  буде  сумно  день  чи  два.
Я,  певне,  плакав,  як  збирав  тебе  до  блуду,  
Вдягав  намисто  і  замовчував  слова.  

Петлею  мертвою  в’язав  твої  хустини,
Казав,  що  зачіска  сьогодні  до  лиця.  
З  вустами  курви,  але  з  поглядом  дитини
Ти  все  втікала,  ти  зникала  без  кінця.

Я,  певне,  знав,  що  все  ж  піду  колись  до  Каті,  
Що  їй  знічев’я  обіцятиму  зірки...
Ти  –  як  принцеса  в  цьому  літньому  халаті.  
Ах,  люба,  жаль,  що  ти  не  Катя  все-таки...