Дивак нагрянув  у село -
лінгвист - навчати мови.
Дурна скотина, як на зло,
не мекає ні слова.

Зібрав на вигін у звичай -
всіх мешканців, до речі.
Навчати зопалу  почав
від діток до старечі.

Село, мов вулик, загуло
на різних діалектах.
Лінгвист напружує апломб:
"Бридкий вгамуйте клекіт!

Єдиний мовний є зразок,
йому мерщій наслідуй!"
В хиткій юрбі почувся зойк:
"Це ж винахід сусіда!

Навіщо нам такий стиліст,
що вчить чужої мови?
Невже бажаючі знайшлись,
вчить мукати корову?"

В нас мудрість розуму своя,
своя земля і мова.
А він до зради нас схиля.
Ця звичка нездорова.

Прихильник рідного взірця
я - досвіду й культури.
Нам мова з*єднує серця.
А диваки  нас дурять.