Збитий компас внутрішнього космосу.
Тихий праісторії вокал.
Півжиття минуло якось поспіхом,
Наче в долі виграв «дурака».

Шлях – мов ланцюжок хреста натільного:
Коло кінчив, коло й почина.
Друге півжиття мого – неділя,
З кров’ю злою перша сивина.

Я його почну з листка нового,
Та навряд чи почерк свій зміню.
Адже легше тут змінити Бога,
Аніж душу тих, кому я снюсь.

Вісь земна все швидше, швидше крутить.
А примхливій вічності ми десь...
Все життя – одна солодка трута,
Особливо грішно-молоде.

Поза ним нікого і нізвідки.
А пізніше вибухне трава...

Тільки ми не судді вже, а свідки.
Тільки смерть не вічна, а жива.

8 трав. 12.