Пробачте мене, чорні круки.
Я знаю, було вас без ліку
над вимоленим чоловіком,
що в путах своєї безтями
дощами, дощами, дощами
втікав від надсадної муки.
Гніздились йому у зіницях,
мостили шляхи синім пір"ям:
шовковим – хай більше не вірить,
легким – хай тепер не кохає.
Візьміть і мене в свою зграю –
хай більше не сниться, не сниться.