На роздоріжжі почуттів,
Збираюсь впасти у безодню -
Не йдуть до щастя кораблі
По відзеркальному безводдю.
Не відлітають літаки
В країну мрій моїх ганебних.
Тканина зірваних вітрил
Лиш дражне бессердешне небо.
Дістатись хочеться мені
Хоча б на мить землі твоєї.
Сміються очі, бо сумні,
Сміються дні, бо нескінченні!
Думки, закохані в журбу.
Душа, закохана у тебе,
Як листя жовтого юрбу
Прогонить спокій, бо не треба!
Безсонні ночі - тонкий щем;
Безлюдні вулиці в неділю,
Ну що потрібно вам іще?
Дивіться, та яке вам діло?!
Дивіться, як співає біль
На листі, спаленому сонцем.
Тканина зірваних вітрил
Лиш краєм смутку - у віконце...
Заповідаю назавждИ,
Що путь веде мене до краю,
Де ти, коханий. Лиш скажи,
Що марно я так серце краю.
Що перепонів вже нема,
І що безвір'я теж не буде...
Відкрию очі - я сама,
Нема тебе, чужії люди.
На роздоріжжі під дощем
Своє безсилля проклинаю.
Сміються очі - бавлять щем,
Душа болить, а я співаю!
Не йдуть до щастя кораблі,
І літаки не відлітають,
На бездоріжжі почуттів
Надії й... сумніви розтануть.
Як полудневий сон - мій світ,
Застигле марево над морем.
Але слабке не скАжу "ні",
Немов пригніченая горем.
Піду крізь сніг та крізь вогонь,
Нехай всі мрії вб'є невдача.
Та є жива моя любов,
І я сміятимусь без плачу.