- Ти узяв і замовк, наче більше немає розмови.
На півслові затих, заховався за роздумів плин.
Я караю себе, я гну душу, як збиту підкову,
і складаю слова, наче кулі в стальний магазин.

Ти замовк так давно - ціла вічність минула відтоді.
Я гортаю думки, перетоптую фрази, як хмиз.
Що причиною є, що мій палець на смертному зводі
і залишилось лиш запобіжник відкинути вниз.

Скільки буде тривать це мовчання, як каторга болем.
може час вже зійтись, аби вирішить все назавжди?
                    -----
- Але, люба, пробач, я від тебе ніде не відходив!
...і мовчав всього-навсього кілька хвилин!