проминання босоніж жорства  чи рінь
ніч  горлянку розтяла вологим лезом
ми  з тобою пропащі. ми з тих створінь
що молитвою тіла тамують безум.

там беззоряний морок повстав з глибин
там у вікнах  вечірніх дотліла ватра
ми з тобою спасенні. все решта – тлін
нам – ти віриш? – байдуже що буде завтра

а коли занебесніють сотні втеч
ув очах свічад невблаганно й гірко
ми з тобою останні з його предтеч
ми підемо мовчки. і згасне зірка