І

Людині смерть нагадує політ
Без крил, без літака і без ракети,
Без сонця золотого силуету,
Без місяця, без неба і землі.

Коли у безіменній далині
Кінець засяє темною дірою,
Не буде ні провидця, ні героя,
Не буде щастя, муки і вини.

І все ж яка трагедія, коли
В кінці польоту, збивши руки й ноги,
Ти не побачиш ні людей, ні Бога,
А тільки згусток чорної імли.


ІІ

Людині смерть нагадує весну,
Коли старе перетече в забуте
І на душі зненацька тріснуть пута,
І серце скаже: "Більше не засну."

Тривога обертається на прах,
І не хвилює, що було, що буде...
Є небеса, а в небі - люди, люди,
І кожен має крила, наче птах.

І все ж яка отуха для душі,
Коли в кінці великого походу
З-за брами янгол заспаний виходить,
Говорячи "Ти вдома. Не спіши."