Ось виходить на вулицю вечір,
Одяга із вівці кожушину,
Щоб не змерзли у вечора плечі.
Бо іде колисать він дитину.
А яку гарну пісню він знає
І співа її дуже охоче!
Хто під пісню ту спати лягає,
У того закриваються очі.
Бо із вечором сон разом ходить,
Горщик з медом солодким він носить.
І по віям тим медом проводить
Всім, хто просить і навіть не просить.
Бо від меду того запашного
Сон приходить солодкий, як казка!
Хочеш сну ти, дитинко, такого?
Підставляй тоді вії, будь ласка!
Вечір з сном покладуть тебе спати,
Саме вчасно - не пізно, не рано..
Поруч тебе уже твоя мати,
Найрідніша! Кохана-кохана!
Тож, дитинко, лягай спати, мила,
І швиденко горнись до матусі...
Світло ж бо вони вже загасили,
Сон із вечором в теплім кожусі...