СВІТАНКОВЕ
світає, і душа спускається на обрій...
чатує і пасе мене, свій досі дикий степ...
мене, й моїх бажань і вибриків телячих – рій;
вона що мати, що бджола, та я їй гіркий мед...
душа мене збира: по крапельці, по атому...
зо свого квіту і натхнень, їх попелу, чи сліз...
вона збирає, та не я! – бо все гублЮ лиш, а тому
й зістарююсь нікчемно так, – немов для цього ріс...
світає... кожен раз – прапервісним тим світлом...
висповіданням снів, заповіданням дій...
світає, кожен раз пречисто–чистим світом...
росою каяття... та сонцем всіх надій!!!
----------------------------------------------------------
ЗАТЛІВСЯ СВІТАНОК НА ДЕНЬ!
...тліє, тліє, – аж, світліє,
бавить око, серце гріє;
Його Світлість День почав
із просвітництва, – не з кав...
...вигнав мОроки та тіні,
вже й гойдає на коліні
нерозумних цих людей...
– Добрий День! – немов дітей...
...котить сонця коліща,
світИ небом об’їжджа;
чи з вибоїн всіх доріг,
висипає сміх на всіх...
...й меткИх соняшних зайцІв,
танцюристів і співців:
лиш влітають вони в дім,
зразу й вистеляють в нім...
...світлА! – радість, і любов, –
і то кожен день ізнов:
Добрий День! Й Доброго Здоров’я!!
Добрий-добрий усім День!!!
---------------------------------------------
ЗОЛОТО НЕБА ЖОВТИТЬ БЛАКИТЬ...
по-ви-тя-га-ло-ся во-лос-ся:
од сонця-соняха, – проміння:
таке густе, що не прочешеш:
і шовковисте без шампунів:
цікаве, – всього доторкає:
ласкаве, – тулиться та гріє:
веселе, – світлом обливає:
а й щире, – як ніхто не вміє:
і вічне: плине-не-спливає:
і чисте серед всього бруду:
...яким же я зо світом буду:
бо так набрався того вмісту!
--------------------------------------------------------------
ЯК У СТАРІ ЧАСИ, - Його Свiтлiсть...
побіг світла ручай...
а не здумай, не пиняй:
не роби загати
коло свої хати...
тече світла ріка... {ріка – не яка, а чого: світла}
добрим днем всім натіка...
полиш чаклувати,
за таке хапати...
потік світла потік...
йому знаю ціну й лік...
але най всьому стіч...
бо не прийде зовсім ніч...
-----------------------------------------------------------
ПІДВЕЧІРОК, підвечір'я, лягови, обляги, облягома... Проміжок (про-між-ок, проміж-очок; як би "мєжду глаз") дня та вечора.
вигадки усякі підвечір’я!
але з днем непевнеє щось є:
видирає з хвоста світлі пір’я,
й все коротшим "фостичок" стає...
вітерець – ганя нові забави!
в леті зловить, знову підкида:
порохом їх світлості припали,
день куціщий од свого хвоста...
сіризну повітря вже хапАє!
з ядухи допався, аж ковта:
підвечір’я, наче, і немає...
але день, – то ж видно! од-сту-па!!!
-----------------------------------------------------------
ПІВДЕННИЙ БОГ, І БОЖИЙ ДЕНЬ
"Південний Бог: ріка, з якої п’ю..."
сонце встОялось як навічно,
аж став направду Бог Пів-денний:
хоч серед ночі він пів-нічно,
й під захід був ще тЕпло денний...
і вмить повітря охололо,
вітер чкурнув, де би сховатись:
вже вечір мусить тягти соло,
з квіток в ногах сам виплутатись...
– на оберемки! й розкидає,
зо всього зросту, й росте в інше:
і зір зірками квіт сприймає,
а вечора... й не видко більше?
--------------------------------------------------------------------
ІЩЕ ЯКЕ ВЕЧІРНЄ
звідусіль виходить день, йде...
й двері вечір прочиняє...
на порозі, світлий, стає...
і заходить, й скрізь вже є...
запалює свічку тьмяну...
а од неї дух тим’яну...
а на неї, наче сп’яну...
летить світло, і горить...
долетить усе, й не бУде...
не в очах темніє, всюди...
то переночуймо, люди...
ще світлішеє прийдЕ...
-----------------------------------------------------
ВЕЧІРНІЙ КОЛОТ
вечір... ніж у спину дня,
чи дружні обІйми?
вечір, – нова міра для
всього, що надІйде...
вечір!.. хлоп, чи молодиця,
ще мить тому небилиця;
паде темна громовиця.
й першої зорі цвях.. шпиця...
од дірок зірок дірявий,
лиш під місяцем русявий;
ніц не встигне, не поробить!
– а вже ніч на світ находить...
-------------------------------------------------------
НА МЕЛОДІЮ НОЧІ!..
ще не в рОсі сліди всі босі,
ночі ще й не розкрились очі;
розпуска лиш чорне волосся:
наче співом – темноголосся...
пізнай, які ж чорні ті очі!
найчорніші, та найніжніші;
й чорнотіла ж молода діва...
й чорносива погляду сила!
і не бігай, підгледиш мало,
стій і співай, – най зорі плачуть;
видно, ніч кріпко світ спіймала,
хоч не видко, очі не вбачуть...
самЕ чорнеє напустила!
так укрила, мовби під крила:
й всю ніч волос в'яже прозріння;
помовч, голос... кажіть, хотіння!
(зорову "рваність" згладжує та з'єднує звучання)
------------------------------------------------------------
НАСВЯЧЕНА МИТЬ
ніч стоїть на глибині,
зіркИ мілиною...
величі у вишині:
аж – на упокою...
решта горнеться всьогО:
у цілісність вільну...
хоч в кохання, хоч в Любов:
Божую, чи спільню...
мить насвЯчена на це, –
й світ, увесь, – й з тобою!
й всю ніч промінь сонця б’є:
в шкаралупку свою...
----------------------------------------------------------------
ГАРЯЧОЇ НОЧІ
де ж ви, чорні очі,
й всі до вас охочі, –
зустрічайтесь в ночі!
темінь на світ вийшла,
на свій сполох прийшла, –
й на кохання коїть!..
а де без кохання,
там самі зітхання, –
й стогне пам’ять темно!
серед літа, й зимно,
без вогню, та димно, –
й ніч пече, не гоїть!..
------------------------------------------------------------------
НА ПОЧАТОК ДНЯ! Для цього малюночка першою йшла вечірня фарба, потім колотили й змішували всі наявні.
якщо вікна, та одкрити...
добре вуха, краще й душу...
то і збудять не дзигари:
не борги, ачи кошмари, –
а проллється сяйво сонця...
і прочистять півні горла...
а пташки гуртом довершать:
цей стрімкий початок дня!!!
ой, соловчику сіренький...
не механіка ж у серці...
ані звук із батарейки:
то співучая любов, –
ти і настрій на усмішку...
на всі звершення, нагально...
і на подих в повні груди:
день такий – впророч ізнов!!! |
