Так, дорога, був я вчора планетою
І зрозумів, що померти – лишитись
ніби невинності.
Тої тремтячої, смішної.
Нетрями, зброєю тіла, дороги –
це так як наблизитись

Так, дорога, а народжувавсь я спозаранку
Того, що рухає сонце завжди з різних місць
і дерев зранку вражених
А самому -  ні, нічого не сниться
Ангели - й ті, просто наші таксисти
що зі зміїних доріг й пішоходів заражених…

Так, моя люба, і вії твої не згадаю…
Вчора я пив, пив я знову із пляшок натужних струни
пив за усіх твоїх бувших та ще і за справжніх, за дійсних
чоловіків, що були тобі хмарками й пледом повітря весни
І за жінок за своїх, що були і за тих, що я маю,
скільки ж то їх перем’яло ж бо тіло моє –
сотні і сотнями їх непотрібних супротив одної.
Ставка жетонами тіла ось так викладається жваво
смішно на мапі вітчизни - тієї, отам, знову де є і щурі, й таргани, таргани

Так, моя мила, я скучив так сильно
Як ніби від жару став я твоїми очатами
і як на грані гранчат оченят цих проникливих, пильних
кольору, що вже тепер …
А було лише слово спочатку
Може і ласки, а може чиєїсь і лайки

І я завмер, лише вчора мене по вісям заштормило - я знову
Викинув і телефон, й гаманець … на морозі,
Щоб залишитися чистим іще перед Богом
Сяючих манко доріг – ми ж з дощем проходили ж бо босі

Вранішнє чесно, мов серп – ріже дзвінко лункою рутиною
І лісові там ховаються тішаться різнії плани
А приютили мене у сім ї  - ніби просто велике сузір’я
спав я у ліжку маленькому, в ліжку з дитиною
дихав він тихо, як випірнутий чоловічою суттю
із глибини жінки жінки багряної рани

А. Гончуков "Ночь Н"