Як стане языку від мови тісно,
                 ми – не жлоби:
                 посунемось,
                 ледь буде дійсно;
бо, правий той,
                хто в силі м’язовий,
                а не огряд
з обідри мишачої крихти сальця,
            звісно.

Є хащовий звичай:
               мале годує більших,
               а ті – великого,
               а той – сервує пишним;

так само, й кошева казна,
                пригоща іншим:
стоїть, боронить бо,
                        щоб не розбіглись,
                        на змалку сірих спинах піших.
                        Допоки є кийок,
що про отеє дба.

Велика сила злуки проти змови –
                  то хлопське право.
Навіть – навмання.