Тут я звільняюся від безкорисних та трепетливих одеж
Та вішаю їх у Чистих Притулках роздягальні.
Запах металу разом із с запахом води та іржи, –
все це подих туги за далекими гаванями
та світами, що вже не належать нам.

Я плаваю безтурботно із кінця у кінець басейну
у ритмі мого життя, у ритмі напливу спогадів,
і мурмочу про себе число тієї маленької шафи,
начебто читаю псалми або ж чаруючі заклинання.
Довкола мене плавають молоді чоловіки та жінки у
чаруванні
та чистоті, на стільки ж неможливій, як і чистота
будь якого ритуального омиття,
красиві та обпалені жагою сонця та осяйні  
моєю пристрастю.

Я смертний, син Меїіра, син Фріди,
я той, хто невдовзі помре, як гладіатор на арені
перед фінальною битвою вітаю тих,
кого ось-ось покину.
Я той, хто позбудеться усього, вітаю палкими
словами тих, хто зостанеться.

Я той, чий дім буде зруйновано, а тіло зотліє,  
я звеличую нові будинки та тіла,
все ще свіжі та сповнені кохання.

Я виходжу з води, я обтираю тіло,
неначе це не моє, а тіло іншого чоловіка, та надягаю одежі.
Я читаю благословення над басейном
Та з кротким цілунком у лоб, забуваю число маленької шафи.