Стою - де сонце вперлось в небокрай...
Десь там, далеко славнозвісний рай
та не усім туди яснить дорога
і чи від нас залежить, чи від Бога -
щоби туди заглянуть хоть за край.

Хтось так придумав: щоб попасти в рай
то треба всім, хто в черзі, поклонитись,
не просто так, щоб щиро помолитись
наодині, а привселюдно, тай
щоб всі ще й посміялись: «Гай, гай, гай...»

Cтояв і думав - а хіба то рай?!!!
Де кожен так й норовить укусити,
де треба в чергу дозволу просити,
а поруч цвіт й весни щирий розмай!
...десь там далеко...та хіба то рай?