На замилених мріях швидким пробігаю алюром,
перешкоди беру, час-від-часу кидаюся в крос.
Не встигаю ніде, чую вкотре звучить увертюра
і заніс уже руку на моє плече Танатос.

Смолоскип ще горить та лиш варто подути Стрибогу -
затріпоче і згасне, у коней зіб"ється хода.
Переходжу на трот, оглядаюсь на биту дорогу,
а в слідах від копит вже поблискує свіжа вода.

Може він не дарма - марафон довжиною в піввіку,
може крапля й моя замішалась у зниклих слідах,
може скаже ще хтось: « Він народжений був чоловіком,
але зміг від землі відірватись на хвилю, як птах.»