Сині айстри схололи, долоні замерзли. Кишень
недостатньо для серця. А зимно найбільше у ньому.
Я іще не пішла, ти нічого не знаєш іще.
Ще нічого не сталось. Нічого. Нічого… Потому,
як скажу тобі правду, ти більше мене не простиш.
Я ж прощала усе від початку і буду прощати.
Я піду у минуле, де стежка лягла у спориш.
Я піду в передліто, де верби і липи як шати…
Синім айстрам недовго лишилось до білих сивин.
Перша осінь прозріння така невимовно болюча.
Хай підозра тобі не болить, що між нами є він.
Просто холодно серцю. І холодом я тебе мучу.