Чому літа так пожирає час?
Чому життя, як повінь невблаганна,
змиває все, залишивши для нас
у пам"яті лиш острівці кохання?

Як простиню, розстелю небеса,
під голови зіб"ю пухнасті хмари,
напоєм щастя стане нам роса,
кришталем втіхи - зіроньки яскраві.

Поважний місяць човником буде -
він вознесе нас у блаженства миті,
попутним вітром в скронях загуде,
вітрила нашпануються в блакиті.

І ми відкриєм новий острівець,
але останнім не назвемо вперто -
знову життя під стукіт двох сердець
пливе у даль, всміхаючись відверто.