Вітер, вітер тече з України,
Вітер, вітер – як пісня стара.
Це не пісня – образа й огида.
Не земля це, а кривда сира.
   
У полон, як в похід, ми ходили,
Нами правили змії виткі.
В наших шатрах, засмічених й тихих,
Мерехтіли сузір’я в дірки.  
                     
Злий лелека заклацав на клуні –
Що віщує нам цей метроном?
Нам минуле й химерне майбутнє
Обтесали важким терпугом.
                     
І розлючені танки гриміли,
Розлягався розлючений спів,
Бур’яни – ідеали барвисті –
Виростали в серцях у мерців.

Степу, степу, хто тебе засіяв,
Хто розсипав насінням хрести?
Нам зі слизу вождів народили,
І постали зі слизу святі.    
 
В’ється курява світу старого,
В зашкарублу в’їдається плоть…
В наших душах палає чий злочин,
Що нас досі карає Господь?