Господи, чому – я причина самого себе?
Чому сьогодні мої почуття засмічуються
культурними суррогатами цивілізації?
Чому я –  тільки той, хто пов'язаний
з минулим чуттєвим досвідом?
Чому – я не знаю майбутнього
у всій достовірності?
Чому моє життя перебуває
у конфліктах з моїми потребами,
у постійних взаємних запереченнях
моїх  умінь і знань, прав та обов’язків,
моїх наукових уявлень про себе,
мого  релігійного страху перед долею?
Чому у незалежності думок
моїх друзів, вільних поетів,
я вбачаю керований
якимось чином  хаос  у мистецтві слова?
Чому я взаємодію тільки з необхідною
мені  гармонією природи на Землі?
Чому я завжди шукаю діалогу зі Всесвітом?
Чому, господи, ти умоглядно проникаєш у мене,
а я – у твою розірвану людьми сутність,
неначе у картину з речами моєї Музи?
Чому, Господи, я – розірваний і розіп'ятий
кризами і катастрофами цивілізації?
Чому мої уявлення про себе претендують на роль
єдиної інтелектуальної влади наді мною?
---------------------------------------
Невже, я маю орієнтацію на істину
осягнення мого  одкровення?
І чому мене часто зраджують віра і думки?
Господи, хто знає майбутнє, той ніколи
не зрадить твоїх надій на  твою людяність.