І ще перед очима в нього стояв човен з натягнутим цепком — човен, з-під якого пішла вода, так і не подужавши прив’язі...
             Вночі Андрій довго не міг заснути, бо в хаті було видно од великих зірок на небі і густо пахло холодною м’ятою...
                    Григір Тютюнник, «Холодна м’ята»

Густо пахне в заплаві м’ята.
Ніч зориста, немов слюда.
І човна, що цепком прип’ятий,
Не подужа зірвать вода.

Згуки губляться в піднебессі.
Шелепоче неба сувій.
Знов реінкарнація Лесі,
Знов не може заснуть Андрій.

Скільки це на землі було вже!
Несть ні краю, ані кінця.
Бог із чортом вийшли на лови,
Вкотре знов піймавши серця.

І люляє шалену мрію
Про кохання жагуча ніч.
Чом ти знову скромний, Андрію?
Лесю, чом колупаєш піч?

Густо пахне холодна м’ята.
Гераклітова мчить ріка.
Рветься човен, цепком прип’ятий.
Серце зранила осока.

               27 червня 2011 р.