Из Игоря Павлюка х х х Золотой осенний циферблат. Тополь тень бросает «на двенадцать». Раны застарелые болят. И на зиму засыпает нация. Ждут, когда начнётся, бунтари. Ждут, когда воздастся, богомолки. А слеза волчицы по коре – Словно струйка дыма из двустволки. Ведьмы цедят птичье молоко. Так уж повелось: нага свобода. Как сосуществуют нелегко На земле народы и природа! Листопадят листья над травой. Ходят революции кругами. И как голос пращура живой – Журавли отлучены от Храма. Всё летит, летит, летит, летит. То – живёт, а это – в дымке тает… Нас, убогих, Господи, прости! Мир ни изменить нам, ни спасти Ни ума, ни силы не хватает. 20 июня 2011 года Золотий осінній циферблат. Тополині тіні «на дванадцять». І старі поранення болять. І на зиму засинає нація. Ждуть, коли почнеться, бунтарі. Ждуть, коли воздасться, богомолки. А сльозина вовча по корі – Наче дим з гарячої двостволки. Відьми п’ють пташине молоко. А свобода гола – бо ж свобода... Отако, вітчизно, чи тако Співживуть народи і природа? Золоті промінчики трави. Ходять революції кругами. І як голос пращура живий – Журавлі відлучені від храму. Все летить, летить, летить, летить... Щось цвіте, щось тихо умирає. І вдесяте: Господи, прости, Що свій світ змінити – сил немає.
|