Крізь хащі й негоду, крізь морок і грім
Мчить батько із сином маленьким своїм.
Принишкло хлоп’я в татуся на руках,
Лиш місяць сумний їм озорює шлях.

“Чому ти тремтиш,  моя леле мала?”
“То щезник до мене озвався з дупла.
У нього корона із моху й трави...”.
“То сивий туман мочарі оповив”.

“Дитино, за мною, до видив та снів,
Там місячне сяйво повзе по струні,
Там папороть квітне, там ніч золота,
То є моє царство, лиш я там газда!”.

“Татуню, то щезник! до царства свого
Він кличе мене, я боюся його!”
“Не бійся, дитино, не бійся, малий -
З модринами шепчеться вітер лісний”.

“Дитино,  до мене, за сонну ріку,
Там ельфи танцюють на срібнім піску,
Там мавка з серпанку для тебе плете
Мережані шати, шитво золоте”.

“Там щезник! там ельфи! Там сива безвидь,
Де мавчина пісня морочно бринить!”
“Вгамуйся, дурненьке, чом лячно тобі?
То місяць розчісує коси вербі”.

“Що ж годі вмовлянь та оманливих слів!
Дитино, моя ти на віки віків!”.
Ой, лишенько, тату, він нас дожене!
Мене він хапає, він душить мене!”.

Остроги, і морок, і сутінь і страх...
Дитина кричить в татуся на руках
Гойдається місяця хвора петля...
Нарешті домівка...Та мертве маля.