це первісний жах
у весні собі звив кубло
це ріка вві сні
ворухнула зміїним тілом
це впустила в дім
не того кого так хотіла
а кого хотіла
то вже й слід його прохолов

це звіриний біг
нас виводить вночі з осель
це найглибша жила
надто густо пульсує й хутко
це рибалка з неба
знову вниз закидає вудку
з нас вже кожен третій
гачок у собі несе

це життя стоїть
розчепіривши сміхом рот
хто береться дихать
той і вирок собі виносить
це весна пожира потомство
чи ще не досить
немовлят загортати
в складки гірських пород?

це втрачає світ
ту подобу що звична нам
обертає квітень
лице своє дике хиже
схоче – пустить кров
схоче – рану тобі залиже
чи пригорне ніжно
але все це війна війна

але все це весна весна
все це розпач тлін
крізь відкриті вікна
увіходять у дім стихії
і таким як я
тим хто води спинить не сміє
повінь мітить в горло
ледь вирісши до колін