Такі переосмислення світів.
Снігам болять і солі, і лопата.
У мене куртка в тісняві прим’ята
в маршрутці із вагою душ і тіл.
Зима не добілила до кінця.
Скупе тепло «занижених» тарифів.
У світу ВІЛ і гепатит, і тифи.
У світу лихоманка дика ця.
І я у нього з купою питань.
А відповідей обмаль чи немає…
Стара з кишені дріб’язок виймає
і подає старій… Вагою бань
притисло церкву до землі у сніг.
Вагою позолоти – не молитви
жебрачки серце на хресті прибите –
покутує і свій, і людства гріх…
Такі сніги. І свічка у руці.
Я не умію битися в поклонах.
Для мене Бог, напевне, не ікона,
хоч не мені ламати звички ці.
Такі переосмислення. Куди
і як іти, коли ні сил, ні стежки?
Ліворуч – кут, праворуч – межі й межі,
попереду туман і вічний дим.
Вертаюсь у сніги, у зиму зим –
в заметах до відлиги біло-біло.
Я маю віднайти останні сили
сприймати все як всі –
у мене син…