*   *   *
Коли небо струшує зорі
У таке ж чорне бездонне небо,
Стою, ніби у Всесвіту на краю,
І згадую:
Найбільше моє бажання сповнилось:
Я тут живу.


*   *   *
Тільки з найбільшого болю й самотності
Можна отак нескінченно
Листя землею носити,
Плутати голі гілки і ними
Дряпати вікна…
Вітре, повір мені, - стільки
Людей на землі, які долю
Твою проживають… Сонцю -
Самотніше…


*   *   *
Щоранку у цей же час
Повз мене йдуть ті ж самі перехожі:
Дідусь із першокласником,
Чорнява жінка у рудому хутрі,
Високий молодик з портфелем.
Багато їх, щоденних перехожих…
Із кожним –
Своє місце зустрічі.
Від кожного –
Тільки його погляд чи усмішка.
І якщо когось
Не застаю на місці його, -
Ще довго тривожуся дорогою:
Припізнився?
Занедужав?
Змінив роботу свою?
Знайомі ви мої незнайомці!..


*   *   *
Це, мабуть, янголи так клопочуть:
Лягають під потяги, щоб затримати,
Перемикають світлофори на один червоний,
Перегороджують вулицю
Автобусами зі страйкарями,
Щоб на тому ж самому місці
Тієї самої миті
Так само підвести очі
І зустріти тебе, випадково.


*   *   *
Закохалася,
Коли все ховалося під сніги м’яко,
Коли світ оглух під ковдрою товстою,
Коли сонце не просочувалося
Крізь небо ватяне…
Закохалася,
Оголивши найтоншу струну серця свого…
Тепер вітер грає на ній
Самотню пісню краю північного…


*   *   *
Ти згадуєш мене, і все звучить довкола
Іменем твоїм.
І все на мить стає
Видимим тобі:
І усмішка моя,
І рук тремтіння,
І горнятко, щойно випущене з них.
І чуєш ти
Не тільки його дзенькіт,
А й музику, яка так тепло
У серці розлилась моїм…


*   *   *
Дивлюся на срібло волосся твого,
Торкаюся поглядом погляду твого,
Вустами – вуст твоїх,
Серцем – серця твого,
І роблю ще одну закладку
У книзі життя земного:
І тут я щаслива.


*   *   *
Все до землі тяжіє:
Яблуко,
Крапля дощу,
Камінь і блискавка,
Зерна і листя…
І тільки дерева
До неба пнуться,
І – трави – за ними,
І – кожна птаха,
І – душі наші…
   4.03.11