Тремтячі пальці стиснули троянду,
А серце, надірвавшись запекло,
Вуста зімкнулись
З сонячного ранку
Здавалось все навколо
Бите скло.
Бажала вмитись вогняною кров»ю,
Що через очі вилилась з душі,
Чоло завмерло зморшкою кривою.
Чи видно зараз
Хоч мазок краси?
Чи досі біль відома була серцю?
Мабуть, що ні, то було –
Тільки так,
Для гарту перед кроком в пекло,
Перед грозою
Снився тільки жах.
Невже, до болю скусані вуста ці,
Колись були від пристрасті німі?
Невже така знедолена та вдача,
Що при народженні
Призначена мені?
Я не шкодую, та не сподіваюсь.
Я буду жити далі,
Але як?
Знов запалали дивно
Мертві квіти.
Чи то для мене добрий знак?