***
Розлука ця й жадана, і жорстока.
Вона до мене і до тебе шлях.
У грудях розливається неспокій,
Бринить волога радісна в очах.

Вже до затоки осінь підступає,
У повсякдення знову рину я.
І неба чистого малесенький окраєць
Вже нам з тобою порізно сія,

Як та луна від свята днів іскристих,
Від ранків зачудовано-німих
І від болючої дороги з міста,
Що намела у серце й очі сніг.

Тепер заслало світ. Ти так далеко
По ностальгічних бродиш доріжках,
Мій лебедю. А я, немов лелека,
Чекаю журно і долаю жах.

Бо з перших днів тебе боюся втратить.
Чому? Сама не знаю, що воно.
Тривога все вбирає в дивні шати,
І я дивлюся стомлено в вікно

На осінь, що поволі підступає,
На повсякдення, у якому я,
На неба чистого малесенький окраєць,
Що нам з тобою порізно сія…