Втомившись від постійних полювань,
Гонитви за добичею в саванах
Тигриця (треба їй віддати дань)
Осіло зажила в Краю Тюльпанів.
Ростила там ці чарівні квітки,
Леліяла і милувалась ними -
І цю красу угледіли Звірки
Й осіли біля неї у долині.
Вони разом ходили тим садком,
Вдихали чарівнії аромати...
Та хтось занадивсь в сад і вечерком
Почали в них тюльпани пропадати.
Ходили, пильнували - та дарма,
Нікого не змогли вони зловити.
Тигриця теж не справилась сама
І Вовкодава найняла служити.
Раніше у Ведмедя він служив,
Добротно службу ніс, і наче вправно,
Але Ведмідь собаку обдурив
І той пішов від нього ось недавно.
Вівчур за службу взявся залюбки,
Хоча і небезгрішним був, та не ледачим -
І знов в садку засяяли квітки,
Вовки ж притихли і мало не плачуть.
Бо то вони топтали той садок,
Щоби навести страх на мирних Звірів,
А тут цей Вовкодав за кроком-крок
Вже приближався в ліговище сірих.
І бачить стая - кари не знести,
От-от дістане вірний охоронець.
Відкрито побоялись напасти
А от з брехні - дістати можна користь.
І оббрехали вірного слугу.
Та так, що в це повірили всі Звірі,
Ніби то сам топтався у саду,
Щоб в  послугах безцінних мали віру.
Тигриця зрозуміла той обман,
Простила, не вдаваючись в розбори,
А Звірі - хто простив, а хто і сам
Почав йому висловлювать докори.
От й ходить садом бідний Вовкодав,
(Не вміє бо та байдики він бити)
Але і Вовки теж не ловлять гав
І думають, що дальше з ним робити.
А Звірі що? Вирощують квітки,
Гуляють садом, дишуть ароматом,
За Вовкодава всі забули залюбки
Й не знають: ганити його, чи восхваляти!